Шаболтасівські рятувальники — завжди на варті життя

Професія пожежника — одна з найнебезпечніших і благородних на Землі. Про це говорить хоча б те, що з плином часу ставлення людей до нелегкої праці борців із вогнем залишається незмінно позитивним, а сформований образ пожежника — романтично-героїчним. Згадуючи людей, готових у будь-який момент безстрашно кинутися в палаючу будівлю і врятувати людське життя, ми незмінно цитуємо «Герой-рятувальник завжди поруч!», а в екстреному випадку набираємо «101», і на мить не сумніваючись у тому, що нас не залишать у біді.

У Шаболтасівці пожежно-сторожова охорона існує вже 20 років. Раніше тут працювало 6 осіб, але через брак фінансування їх кількість довелося скоротити до трьох. 

Сільський голова Андрій Ірха каже, що це добросовісні працівники, які щиро вболівають за свою справу: «Вони в будь-яку хвилину готові виїхати на гасіння пожежі. І хоча на папері обслуговують тільки наше село, але інколи доводиться допомагати і сусіднім. Часто наша машина приїжджає навіть швидше, ніж їхня місцева».

Очільник села похвалився пожежним транспортом. Незважаючи на те, що машина в них одна і старенька, але завжди в гарному технічному стані. У цьому заслуга людей, котрі працюють у частині. 

Віктор Ірха колись був начальником частини, а зараз працює водієм, бо коли скорочували штат, ліквідували і посаду керівника. Своєю машиною пишається і може довго про неї розповідати, бо багато сил і душі в неї вклав. Хвалиться: «Такої машини, як у мене, ні в кого немає. Це ж лялечка! Вона усюди пройде, навіть по болоту».

По суті, пожежні — це державна структура, але останні три роки ніякої відповідної фінансової підтримки шаболтасівські вогнеборці не отримують. Із місцевих бюджетів — теж нічого. Всі надходження складаються з того, що здають люди, а це — 100 гривень на рік із двору та фермери по 30 гривень з гектару землі, яку обслуговують. 

«У нас 290 дворів. Має бути 29 тисяч. Але, на жаль, гроші здають не всі, — бідкається сільський голова. — Усе залежить від свідомості, ми ж не можемо змусити їх це робити. Були випадки, коли в тих, хто не здавав, виникала пожежа, і їм допомагали. Але навіть після цього вони не змінили свого ставлення».

Враховуючи мінімальні надходження, пожежні отримують мінімальну зарплату, але все-таки існує заборгованість за минулий рік. Самотужки впоратися з цим не змогли, тому звернулися до свого народного депутата Ігоря Рибакова, і допомога була надана. «Безпека і життя людей для мене на першому місці, як і їх здоров’я, — говорить політик. — І держава повинна про це дбати. Пожежні — мужні люди, і вони повинні отримувати зарплатню своєчасно, адже в кожного родина, яку треба годувати. Тому, коли до мене звернулися з проханням допомогти, я не вагаючись відгукнувся». 

І пожежні, і сільський голова Шаболтасівки радіють і кажуть, що дуже вдячні за допомогу своєму обранцю, і запевняють, що зі свого боку вони й надалі будуть його підтримувати. 

Водій Віктор Ірха дуже переживає, що через недостатнє фінансування не зможе виїхати на пожежу: «Я розумію, що в державі криза, але ж і про людей треба думати хоч трохи. Якщо я не виїду на пожежу, хто буде винний? Хто за це відповідатиме? Як це — не платити зарплату? Виходить, що нас просто кинули напризволяще. Я від усіх нас дуже вдячний Ігорю Рибакову за допомогу, але ж він не повинен це робити постійно. А зарплату ми маємо отримувати регулярно». 

Люди в селі задоволені роботою рятувальників, але кажуть, що нехай вони краще відпочивають більше. Бо коли в пожежних немає роботи — це означає, що вогонь палає тільки в мирних цілях. 

Юлія Коротка